Sumariusz Maietności Dąbrowice, Anno 1642 Decemb.
Нижче представлені оригінальні скани рукописного документу 1642 року. Натисніть на зображення для перегляду у повному розмірі. Документ написаний старопольською мовою з характерним почерком XVII ст.
Документ складений у грудні 1642 року (Anno 1642 Decemb.) як звіт про поточні та потенційні доходи маєтку Дубровиця. Зберігається у приватному архіві. Є одним із найдавніших збережених господарських документів, що стосуються Дубровиці. Містить унікальні відомості про економіку міста, навколишні рудні, пущу, замок і річкову навігацію на Горині та Случі.
Документ є «сумаріушем» — звітом-резюме, який складався управителем або ревізором маєтку. На відміну від детального інвентарю, сумаріуш підсумовував доходи по категоріях і зазначав невикористаний потенціал.
Суми записані у форматі злоті / гроші / денарії.
1 злотий (zł) = 30 грошів (gr)
1 грош = 18 денаріїв (d)
Наприклад, zł 1167/28/6 — це 1167 злотих, 28 грошів та 6 денаріїв.
Запис «płacą z włóki po zł 2/15» вказує на грошовий еквівалент транспортної повинності — 2 злоті 15 грошів з волоки. Математично підтверджується підсумком: 123¾ × 2.5 зл ≈ 309 зл.
Друга сторінка унікальна тим, що автор описує не лише реальний дохід, а й «невикористаний потенціал». Наприклад, якщо заборонити міщанам гнати горілку вдома — орендний дохід зросте з 650 до 2000 зл (приріст 350 зл).
Документ підтверджує існування замку над річкою Горинь у 1642 році. До замку належали 9 фільварків (панських господарств). Це важлива пам'ятка для дослідників фортифікаційної спадщини Дубровиці.
150 відер меду щорічно (86½ від підданих + 63¾ дворного) свідчить про розвинене бортництво. При ціні 6 злотих за відро — це 900 злотих, третина всіх «натуральних» зборів.
Дубровицька пуща мала запаси на 20 років виробництва поташу — цінного експортного товару для Голландії та Англії (виробництво мила і скла).
Злиття двох судноплавних річок у Дубровиці давало доступ до торгових шляхів з Волині до Литви і далі — до Гданська. У пущі будували байдаки та комяги для цього транспорту.
Автор прямо скаржиться: місцеві жителі підпільно гонять горілку, заважаючи офіційній оренді. Потенційний дохід від оренди корчем — 2000 зл. замість реальних 650 зл.
Для порівняння: у 1640-х роках корова коштувала ~10–15 зл., бойовий кінь — 100–200 зл., а річний заробіток простого ремісника становив ~40–60 зл.
Документ насичений термінами господарського права Речі Посполитої, архаїчними польськими словами та специфічними поліськими назвами. Нижче — детальний глосарій.
У польській документації XVII ст. «№» (numero) часто вживалося для позначення кількості предметів. Конструкція «[список компонентів] до них № 9» = «[перелічене] для них, числом 9». Це стандартне завершення переліку.
Документ вже містить посилання «в Інвентарю описаний» — тобто є окремий інвентар замку. Цілком можливо, що «№ 9» — це номер аркуша або пункту в тому втраченому інвентарі або карті, де фільварки детально перераховані. Це пояснює, чому в самому сумаріуші їх не названо поіменно.
Сумаріуш прямо посилається на «Інвентар» двічі: спочатку у першому рядку («czynszu według Inwentarza» — чинш згідно з інвентарем), потім у фразі про замок («w Inwentarzu opisany»). Це означає, що сумаріуш — лише витяг із значно ширшого документу, який включав повний опис замку, переліки фільварків, карту угідь і, можливо, зображення. На жаль, цей первинний інвентар до нас не дійшов. Сумаріуш грудня 1642 р. — єдиний відомий документ про Дубровицький маєток тієї доби.
Документ фіксує місто з розвиненою інфраструктурою: замок на Горині, 9 (або більше) пов'язаних фільварків, 2 діючі залізні рудні, лісовий завод («Буда»), млини, корчми. Це не село — це адміністративний і промисловий центр регіону. Для порівняння: більшість міст Речі Посполитої тієї доби мали 1–2 рудні або жодної.
Реальний дохід — 8 828 зл., а автор оцінює потенційний приріст ще у +2 760 зл. (31% від наявного). Головна втрата — підпільна горілка: мешканці гонять самі, забираючи у власника 1 350 зл. потенційної орендної виручки. Другий резерв — необміряні землі підданих, де «siła przerobków» — чимало самовільно захоплено.
Злиття Горині та Случі перетворювало місто на ключовий транспортний вузол між Волинню і Литвою. Місцеві судна (байдаки, комяги) будувалися тут із пущанського дерева і відпливали з поташем та зерном на північ — через Прип'ять і Вісту до Гданська. Дубровиця була прямо вписана у загальноєвропейську торгову мережу.
Документ двічі посилається на «Інвентар» — детальний опис маєтку, який також існував у 1642 р. Крім того, «№ 9» у фразі про замок може вказувати на втрачену карту або реєстр фільварків. Якщо б ці документи збереглися, ми мали б повну картину Дубровиці XVII ст.: назви фільварків, план замку, імена підданих. Пошук цих матеріалів у польських, литовських та білоруських архівах залишається відкритим завданням.
З даних документу можна реконструювати: 123¾ тяглих служб × ~4–5 осіб у дворі = ~500–620 підданих-кріпаків. Плюс міщани (їх чинш — 1 167 зл., що відповідає ~80–100 міщанським дворам × ~5 осіб = 400–500 міщан). Плюс бояри (9 служб). Загальне населення маєтку орієнтовно — 900–1 200 осіб станом на 1642 рік, що є значним показником для поліського міста тієї доби.
Автор відверто пише: деякі мешканці «гонять горілку вдома і продають по закутках», підриваючи панську монополію. Необміряні землі підданих — ще один сигнал прихованого опору: люди самовільно освоювали землю, уникаючи реєстрації. Обидва явища типові для поліських міст 1640-х — напередодні Руїни, яка вже за кілька років знищить цю економічну систему.
